На початку своєї кар’єри вчителя географії мені довелося змінити кілька шкіл. Це сталось у вересні, я працювал в новій школі. Мені дали два дев’ятих класи. Публіка бул весела, креативна... І весь свій креатив вони вирішили ви пробувати на мені (як годиться в ситуації з новим учителем).

На початку своєї педагогічної кар’єри я так раділа відповідям учнів, що оцінки у мене сипалися, як з рогу достатку. Кожне правильне слово викликало у мене захоплення і похвалу, і в результаті в журналі було море п’ятірок, але це море було таким мілководним, що знання там практично не поміщалися...

Згадую двох моїх колег-«англійок», які були просто антиподами одна одній. Мені як класному керівнику довелося бути присутньою в них на уроках. Одну ми назвемо пані Неллі, другу — пані Лариса. Нагадаю, що «англійці» зазвичай працюють з половиною класу, тому інші предметники можуть їм тільки тихо заздрити.

Оголосивши тему уроку, не відволікайтеся на сторонні розмови. Цей принцип особливо важливий, коли ви робите комусь зауваження. Приміром, Денис штовхає стілець Маші. Ви говорите: «Будь ласка, Денисе, прибери ногу зі стільця Марії». Денис відповідає:

Ви пам’ятаєте, що головне правило роботи на уроці: «Учитель каже — усі слухають». Покажіть, що ваші слова справді мають вагу: дочекайтеся повної тиші і тільки потім говоріть. Домігшись того, що ніхто не змагається з вами за увагу класу, ви демонструєте, що самі вирішуватимете, кого і коли учні повинні слухати.

Усім відомо, що ми, вчителі, вміємо і любимо поговорити. Але трап­ляються моменти, коли це безумовно зайве. Скажімо, на початку уроку, коли клас треба налаштувати на продуктивну роботу. У цьому випадку чим менше слів, тим сильніший ефект вони здійснюють.

Особливість роботи вчителя в тому, що учнів ми не вибираємо. Доводиться працювати з різними дітьми, і серед них не так багато відмінників з блискучими знаннями, готовністю активно працювати на уроці, із завжди піднятими руками: «Спитайте мене, запитайте!».

Відсутність відповіді пояснюється зазвичай двома причинами: дитина не знає, як відповісти, оскільки не вистачає знань, або ж просто не хоче цього робити, кажучи «Я не знаю» з тим, щоб учитель не чіпав її до кінця уроку... або дня... або навчального року.

Коли ми говоримо про те, що хороший учитель за­вжди перебуває в партнерських стосунках зі своїми учнями, то чому б іноді не радитися з ними? Порада чи консультація школярів буде корисною у вирішенні кон­кретної проблеми.

Кожному вчителеві, який має хоч найменший досвід і деякі професійні ам­біції, час від часу доводиться давати відкриті уроки. Зазвичай вони пов’язані з проведенням у школі яких-небудь загальних заходів: семінарів директорів, за­вучів, засідань методоб’єднань районного масштабу та інших шанованих у ме­тодичному середовищі «посиденьок».

Останній тиждень вересня — світом править атлас! Це тиждень тріумфу географії. Уявіть: всі десятикласники ходять шкільними коридорами, тримаючи в руках розгорнуті географічні атласи, не забуваючи про них, навіть коли палять за рогом школи. Учні збираються «підозрілими» групками в коридорах школи і щось зосереджено обговорюють. Очі блищать, але думки десь далеко звідси, до реальності повертаються тільки почувши фразу: «Тирана — Албанія», нервово шепочуть: «Берн, Братислава, Брюссель».

У моїй практиці це також відбувалось — це поширена технологія, за допомогою якої учні намагаються відволікти учителя від виконання плану уроку, особливо якщо це контрольна робота чи опитування вивченого мате­ріалу. 

Декілька разів і я потрапляла в цю пастку, особливо в перший рік роботи у школі.